Чимало людей мають багатий внутрішній світ. Вони потребують відчуттів для активізації своєї уяви. Є дві категорії таких людей: це провідники, котрі через свої природні здібності беруть цей матеріал скрізь і з усього, та ті, які йдуть слідом, вони сприймають творчо опрацьовані враження перших, і це провокує у них приємні переживання. Другі не менш важливі в цьому процесі. Тому що їхні переживання від сприйняття твору не менш, а інколи і більш психологічно-емоційні, ніж переживання провідників. Це тандем, у ньому одні не можуть обійтися без інших. Одні виготовляють, інші сприймають.

В реалістичному мистецтві, у станковій картині, домінує знайдений, характерний образ. Але завжди була і є потреба в образі вигаданому, який буде каталізатором наших переживань і розумінь того, що залишилося непоміченим, але є важливим, або чого не можна побачити в реальному житті. Існує така форма вираження, як алегорія, в якій можна розкрити життєво важливе, оминаючи реалістичне. Тобто про те ж саме, але по-іншому. В такій картині образи, атрибутика хоч і взяті з реального світу, але мають інше значення, вони стають символами, що дозволяє глибше і ширше розкрити задум. Інколи навіть на декількох рівнях. Картини, в яких поєднані міфи, легенди, алегорії дають можливість створити яскравий, змістовний образ. Це розповідь про те, що в житті є багато важливого, прихованого за зовнішнім, закритого для погляду швидкого, поверхневого.

Лише обізнаний, з багатою уявою глядач потребує таких творів і може зрозуміти й отримати насолоду від перегляду. Саме такого тандему прагнуть і художник, і глядач.